andreas04: close to attraction

Ура! Мені хлопці забадяжили модний банер!

Велике THANKS!

Липень 18th, 2007 Posted by admin | i-net | 48 comments

« Previous |

48 Comments »

МИ ПРОТИ НЕДОПУСКУ БЮТ’У ДО ВИБОРІВ!!!

Comment by Volodya Tkach | 12 Сер. 2007
Что будет, если победит Витренко
- Все партии, кроме ПСПУ будут запрещены, в Университетах будет введена история ПСПУ.
- Введена смертная казнь. Всех неугодных будут расстреливать. Население Украины уменьшится до 35 млн. человек. Меня в таком случае тоже расстреляют.
- Цены упадут до советского уровня. Зарплата будет 10 долларов в месяц, бензин будет стоить 1 миллицент.
- США разрывает с Украиной свои отношения. Россия отказывается понижать цены на нефть и газ и Украина берет иранский газ и венесуэльскую нефть
- Локальные конфликты, в основном на западной Украине расстреляны из танков, население сокращается до 25 млн человек.
- Все становится как в КНДР.
- На тротуарах пробки, связанные с длинными очередями.
- Галичина(с Буковиной) и Закарпатье становятся автономиями. Это первая ошибка Витренко.
- В названных облястях вспышки сепаратизма.
- Выборы-2014 Витренко выигрывает с результатом 99% при явке в 100%. США, ЕС не признают результаты выборов. Витренко объявила себя пожизненным президентом.
- Украинский язык жив еще хоть как-то на Западной, Северной и Центральной Украине. По новой переписи населения 80% юга и востока Украины назвали родным языком русский, а 60% - себя русскими.
- Греко-католическая Церковь влилась насильно в единую УПЦ, созданную на базе УПЦ МП. Все без исключения попы УПЦ КП, УАПЦ, УГКЦ, УРКЦ расстреляны.
- Воспользовавшись снятием депутатской неприкосновенности она, еще давно перерезав всю оппозицию, провела чистку в ПСПУ.
- В 2034 году Витренко провоцирует покушение на себя и расстреливает Марченко. В ПСПУ назрел раскол. Но Витренко расстреляля клику оппонентов, найдя на них компромат.
- На 30 продлен подписаный в 2013 году договор с президентом Мексики Лопесом Обрадором - другом Уго Чавеса и Фиделя Кастро, которого окончательно сменил его брат Рауль. В Латинской Америке создан Боливарианский блок, созданный как противовес НАТО. В Латинской Америке цветет социализм. Украина, Беларусь, Россия, Казахстан, Узбекистан,Туркменистан, Китай, Монголия, Иран и некоторые государства Африки, в которых победили идеи чавесизма вошли в Боливарианский блок.
- В 2040х годах Витренко умирает. Власть переходит к ее дочери Марине в безальтернативных выборах.
- Галичина, воспользовавшись федеральным статусом провозглашает вместе с Закарпатьем ЗУНР. Она становится 191 членом ООН ( до этого ими стали Косово, Абхазия, Осетия (единая), Исламская республика Ичкерия, Уйгуристан, Тайвань). Россия не смогла наложить вето на резолюцию по ЗУНР, так как ушла в знак протеста против признания Тайваня. Вето Китая преодолели в обмен на возвращение китайских игрушек на прилавки магазинов США и ЕС. Рост ВВП КНР вырос до 45%. Наивысшее здание Шанхая была в два раза высшая копия Башни Винтерса из черепашек-ниндзя.
- Марина Витренко вводит в Социалистическую Республику Украина (СРУ) войска Боливарианского блока, в ЗУНР введены ооновские войска - Вооруженные силы НАТО и ЕС. Когда КНР послала в Украину всю регулярную армию - 1 млрд человек, Генсек ООН вспомнил корейскую войну, когда китайцы спасли КНДР и урегулировал конфликт по корейскому принципу.
- ЗУНР быстро построила дороги, вошла в НАТО, ЕС. Туда перебегали жители СРУ. Население расло также и за счет китайцев- оппозиционеров, латиноамериканцев, русских и прочих беженцев изх стран Боливарианского блока.
- ЦРУ убило Витренко во время визита в Венесуэлу. Граница между Украинами рухнула и ЗУНР становится просто Украиной и становится членом НАТО и ЕС по германскому принципу.
- В Украине отменена смертная казнь. Воинов УПА признали участниками войны. Во Львове провели Нюрнберг для коммунистов. Наконец-то.
А пока - настрадаемось

Comment by Volodya Tkach | 25 Сер. 2007
(дополнение, читать после признания ЗУНР)
- ЗУНР стала нефтегазовой империей за счет месторождений в Карпатах. Также она развивала туризм, за 5 лет она обогнала Швейцарию и Италию по поступлениях в бюджет за счет туризма.
- СРУ находила все новых и новых шпионов ЗУНР, США, НАТО, население массово переплывало Збруч и Днестр и убегало на Запад. Режим династии Витренко был признан ООН преступным когда ЗУНР была непостоянным членом СБ ООН. И вновь Россия не голосовала в знак протеста против непризнания США новой, Боливарианской власти в Марокко и непризнания Испании, где правил проамериканский режим, за Марокко испанских городов на побережье Сеуты и Мелильи. Ее население сократилось до 10 млн человек.
- Россия разместила ракеты под Одессой, в районе Хмельницкого. Китай - в Житомирской области и под Харьковом. США и страны НАТО разместили ракеты среднего и дальнего радиуса действия в Тернополе и подо Львовом. Также сюда передислоцировали половину авиабазы Михай Когэлничану из Румынии.
- Принята конституция ЗУНР, 23 статья которой говорила о том, что в любой момент, когда это нужно, можно присоединить остальную часть Украины (механизм ФРГ).
- СРУ жила за счет нефти и газа черноморского шельфа и нефти острова Змеиный. По договору рядом стояли румынские вышки в равном количестве. Оттуда нефть шла из Румынию по нефтепроводу Белый - Бакэу - Борислав - Плоцк через ЗУНР в Польшу, где соединялась с нефтепроводом Одесса- Броды - Плоцк. За транзит нефти ей платили неплохо и так она и вошла в НАТО и ЕС.
- Приднестровье, признанное всем миром территорией СРУ после вступления Молдовы в ЕС жило при социализме и было вполне недовольно своим положением. Отсюда убегали в основном в Молдову, ЗУНР и Румынию.
- КГБ СРУ рассекретило очередную партию шпионов ЗУНР, Польши, США, НАТО и расстреляло 3 млн человек. Сына Витренко признали душевнобольным, но он убежал из психбольницы и попросил политубежище в ЗУНР. Независимое психолого-психиатрическое обследование, проведенное в США признало его абсолютно нормальным человеком. Он стал премьер-министром ЗУНР и вывел страну в ЕС. ЗУНР была признана самой плотнонаселенной страной Европы. Здесь жило уже 46 млн человек.
- Окраины Львова, и других городов были усеяны небоскребами, в горных городах - не выше 16 этажей.
- СРУ подало прошение президенту России о присоединении ее к России. Россия отказала СРУ в этом.
- 2070 год. Марина Витренко обещала компенсацию в 100000 гривен СРУ возвращенцам из ЗУНР. Но это все равно не вернуло население обратно.
- Рост ВВП ЗУНР достигал 9%. СРУ крошила вдребезги 5000%-я инфляция.
- 2075 год. На Марину Витренко совершена провокация на покушение. Население бежало за Збруч. Витренко пробовала заселить пустующие города Китайцами, не помещающимися в большущей, но слишком перенаселенной территорией Китая. Но они переселялись в ЗУНР, где получали вид на жительство, гражданство и уезжали в страны ЕС и Шенгена.
- 2076 год. Марина Витренко двинула в очередное турне по Латинской Америке и приехала в Венесуэлу, где делегат-шпион ЦРУ убил ее отравленной водкой Немирофф.
( дальше по тексту)

Comment by Volodya Tkach | 25 Сер. 2007
Mentos + Cola = Fountain

http://www.youtube.com/watch?v=6SOVxougJG4&mode=related&search=

Comment by Volodya Tkach | 14 Вер. 2007
В мене все прекрасно! Дивне прізвище в Аліни Грозав.

_________________

Vete de mi,
Es mejor que ni verte
Entre los dos
Ya te lo termino

Yo te adore
Con las fuerzas de mi alma
Tu me enganaste
Por otro querer.

Segire por la vida,
Por mi oscuro camino,
Maldiciendo el destino,
Que me aleja de ti

Cuando vuelvas
A buscar mi carino,
Hallaras que ya te lo termino

Comment by Volodya Tkach | 29 Жов. 2007
Мамасіта по-українськи.

Кохана, хочу бути чесним.
Не хочу я тобі брехать,
Не маю я де впасти мертвим,
Ні крихти, щоб хоч щось з’їдать.
Поліція мене забрала
Й заперла просто в селулар,
А потім все конфіскувала -
Не маю я де проживать.

Слухай, Мамасіто, покохай мене,
Ти вже все про мене знаєш, що ти зробиш ще!
Слухай, Мамасіто, кохай мене ти,
Я не є поганим хлопцем, як вважаєш ти (двічі)

Ми спали у пятизірковім,
У морі плавали гуртом,
Амерікен експрес латіно,
Ми їли за шведським столом.
У банку не було грошей,
І в гаманці їх не було,
Ми взяли чеки фальшиві
Й поїхали, де є тепло.

Слухай, Мамасіто, покохай мене,
Ти вже все про мене знаєш, що ти зробиш ще!
Слухай, Мамасіто, кохай мене ти,
Я не є поганим хлопцем, як вважаєш ти (двічі)

Кохана, хочу бути чесним.
Не хочу я тобі брехать,
Не маю я де впасти мертвим,
Ні крихти, щоб хоч щось з’їдать.
Казав тобі, що я женився,
Що в шлюбі перебував,
Молов я брехні багато,
Три роки вже я в бігах.

Слухай, Мамасіто, покохай мене,
Ти вже все про мене знаєш, що ти зробиш ще!
Слухай, Мамасіто, кохай мене ти,
Я не є поганим хлопцем, як вважаєш ти (двічі)

Comment by Volodya Tkach | 3 Лис. 2007
Андрей Шевченко опять не забил

В чемпионате дворовых команд одного из кварталов Ленинского района г.
Мухосранска прошел матч между дворами дома № 23б и 23в на улице
Дзержинского. Победила команда двора дома № 23в со счетом 10:15. Голы
забили: за 23в Алеференко - 1 раз, Чермак, Андронов, Кукушкин - по 2
раза. По 4 раза забили негры Нвангу и Нгуми, снимавшие квартиру в этом
доме. За 23б - Симагин - 1 раз, Антоненко, Фильчиков, Дармаграй - по 2
раза, 3 раза забил Нугдар Азмайпарашвили, снимавший квартиру в этом
доме.
Житель квартиры № 85 дома № 23в Андрей Шевченко участвовал в матче и не
забил. В последний раз он забивал 3 месяца назад.

Comment by Volodya Tkach | 13 Лис. 2007
Я+ Аліна Грозав= дружба! Хвиля друга!!!!!!

Comment by Volodya Tkach | 20 Лис. 2007
Я + Аліна Грозав = ГОЛ!!!

Comment by Volodya Tkach | 23 Лис. 2007
Сьогодні я був у тата. В нього в квартирі післяремонтний розгардіяш. Він відкрив тільки через 10 хвилин після мого приходу. І то, це був не він, а його третя жінка. Він дрихав, хоча було 10:30. Після ремонту йому стало трохи краще. На вузькому балконі в типовій пятиповерхівці він втиснув мякий куток і столик, об який він гасить цигарки.
Він встав. І замість піти помитися, він сідає за комп і вмикає Еміра Кустуріцу на пошкодженому диску, що заграє, як платівка. 10 хвилин звучить одна і та сама нота, але він цього не помічає. Йому диск мотає дружина. Писати він не може через тремор рук, тож все він набирає на компі. Ще він дає опуси, які він хоче через мене передати мамі. Мамі це набридло вже 16-й рік. Ці опуси є бредом сумасшедшего в лунную ночь. Сам він роками не прибирає своєї постілі. В трусах він тримає блок цигарок, курить 3 пачки на день. Пьє безперезтанку, може подзвонити мені на парі і сказати пару пьяних слів, хоче, щоби я читав йому вголос дебільний анекдот на 3 сторінки і сміється з нього.
Як тобі?

Comment by Volodya Tkach | 28 Лис. 2007
Мдя… А я думав, що лиш у мене батько з “фантазіями”…

Comment by admin | 28 Лис. 2007
Купив диск Іглесіаса на 21 альбом, 213 треків!

Comment by Volodya Tkach | 2 Гру. 2007
Бред сумасшедшего !!! Меньше травку кури.

Comment by Русский !!! | 9 Гру. 2007
Давай десь 30-го зустрінемось.

Comment by Volodya Tkach | 27 Гру. 2007
Здали органіку. Стьопі вдачі

_____________________

Ми є хлопці, хлопці-олігархи

Я куплю чорний лексус, новий в целофані
Шоб їздила падруга з падругами в баню
Я куплю другий лексус і тоже в целофані
Шоб за дівками в баню їздити охрані

Приспів:
Бо ми є хлопці, хлопці-олігархи
Нічо нас не колише, ми заробляєм бабки
Ми веселі хлопці-олігархи
Дівчата в нас - моделі, машини - іномарки

Поїду на Мальдіви бухнути з друганами
Заплачу троха дєнєг, шоб не було цунамі
Прикуплю собі острів посередині моря
Мені він на фіг треба, а люди хай говорять

Приспів

А вчора з пацанами каталися в трамваї
Тепер в нас нова тєма - ми хлопці-екстремали
Ми всі діла рішаєм, лиш тільки ше одне є
Попробувати хочем - ну як то бути геєм

Ми є хлопці, хлопці-олігархи
Ми є хлопці, хлопці-олігархи

Приспів

Хлопці-олігархи…

Comment by Volodya Tkach | 4 Січ. 2008
Коло олігархівської нової семиповерхівки Суворова 2-Б жовту хібару знесли нахуй.

_______________________

CIEN AÑOS

Pasaste a mi lado
Con gran indiferencia,
Tus ojos ni siquiera
Voltearon hacia mi

Te vi sin que me vieras,
Te hable sin que me oyeras
Y toda mi amargura
Se ahogo dentro de mi.

Me duele hasta la vida
Saber que me olvidaste
Pensar que ni desprecio
Merezca yo de ti

Y sin embargo sigues
Unida a mi existencia
Y si vivo cien años,
Cien años pienso en ti.

Comment by Volodya Tkach | 11 Січ. 2008
Смешные названия российских деревень. Кто им такие придумал?

http://www.trud.ru/freport/071207.php?jpg=1

Comment by Volodya Tkach | 15 Січ. 2008
var ColSet=0; var Lang=0; var BorderCol=’000000′; var BorderTextCol=’ffffff’; var BgCol=”ffffff”;

Comment by admin | 1 Лют. 2008
Comment by Volodya Tkach | 14 Лют. 2008
Comment by Volodya Tkach | 14 Лют. 2008
Мій лист дядькові. Стри для всіх крім нас двох

Дорогий дядьку Володя.

Останній іспит я здав на відмінно. Викладач з фіз.-хім. методів був особою неординарною. Хоч за віком він не поступався дідові, в нього була єдина дочка Богдана, молодша за нас. Він живе на Проспекті, 52 – у чотириповерховій хрущовці. Навпроти – вілла на Провулку Гончарова, 10, на ній є картуш з буквами WZJ. Очевидно, вілла, хоч і була побудована за Румунії, та належала німцю.
Він був вульгарним за характером. Хоч родом він був із Волині, с ним лучше было говорить по-русски. Так он лучше понимает. Его любимые фразы:
1) «Слышь», которое он вставляет постоянно. Например, о моем однокурснике, который делит со мной пальму первенства по среднему баллу, он высказывается вот так
- Слышь, Чикирка разгильдяй, з Круглика є такий, а еще есть Рябой – тоже оттуда и тоже разгильдяй. В прошлом семестре я вел у него органику и он, слышь, не мог мне написать радикальное окисление алканов(он смешивал два наиболее распространенных языка Украины во что-то вроде spanglish – смеси испанского и английского, так говорят в южных штатах (Do you want to tomar las llaves?)).
- А Радомский? (Комментарий: этот парень окончил 5-й курс в 2007м году и жил с Чикиркой на одной квартире – он тоже оттуда)
- О-о-о-о-о-о! (Да, именно так, с надрывом, экстазом) Это вообще был такой кадр. Еще хуже разгильдяй, чем первые двое.
(об Ире Мякушкиной – одногруппнице Чикирки, которая сидит с ним на одной парте. Прим. Они специализируются по кафедре неорганической химии, где занимаются полупроводниками типа CdTe. Курсовой Мякушкиной были диазины, а Чикирки – пиримидин – один из диазинов).
- Ну, как там диазины, лучшая подруга Чикирки. Слышь! CdTe их сдруживает, а еще есть диазины!
2) «Ты смотри». Ее он применяет в основном с интонациями удивления, например, если я делаю не так, как обычно или неожиданно для него отвечаю правильно на сложный или неожиданно заданный вопрос. Например
(он читает лекцию о характеристических частотах инфракрасных спектров органических соединений (на украинском, конечно), я внимательно слушаю и мысленно продолжаю за него, что ацетилацетон может находиться на 7% в енольной форме, что влияет на спектр уменьшением интенсивности частоты, которая отвечает карбонильной группе)
Вдруг, ни с того, ни с сего, он обращается ко мне с неожиданным вопросом.
- А что такое ацетилацетон?
- Дикетон.
- Ты смотри (тихонько, с признаком внутреннего удивления). Правильно! (выкриком).
У нас с ним в пятницу были подряд две пары (и единственные на день). На большую перемену я всегда привык брать бутылку кока-колы. Но однажды я ее не взял. Он говорит
- Ты смотри, кока-колы не взял. А почему? Нет в магазинах? Это катастрофа.
3) Экстатическое «О-о-о-о-о»! Его он употребляет, если уровень удивления выходит за рамки употребления «ты смотри» или если он говорит о чем-то большем по масштабу, чем-то, о чем идет речь. Например. Речь идет об анизотропности экранирования при разных условиях взятия спектра ЯМР. Это одна из последних лекций. К тому времени я уже защитил свою курсовую по акридину, набрал одногруппникам курсовые по пирролу, тиофену, пиридину, хинолину с изохинолином, пиразолу с имидазолом, писал курсовую своим по фурану, хинолин карбоновым кислотам (эта тема пересекалась с моей), набирал дополнительные баллы и готовился к последней контрольной по органике по гетероциклическим соединениям, которую я просто обязан был разрывать. Он говорит о кольцевом токе, который существует в ароматических соединениях. И приводит пример бензола (в одной из книг по спектральному анализу был приведен пример аннулена-18). Он отвлекается на меня, повышает тон и говорит
- А если на таком токе сделать электростанцию, сколько электричества было бы!
- А якщо ми додали до суміші піридин?
- О-о-о-о-о! Это было бы вообще на целый мир!
Кстати, о гетероциклических соединениях. На лекциях по органике нам давали конверсионный цикл Юрьева, открытый в 1936 году (он заключается в том, что при температуре 450 градусов пятичленные ароматические гетероциклы переходят один в другой при действии некоторых реагентов и в присутствии оксида алюминия). Он напрочь отрицал возможность такой реакции и говорил
- О-о-о-о-о! (Наполовину экстаз, наполовину отвращение) Это полнейшая лажа. Немає такої реакції. Вам морочать голову. Там знаєш, дуже мало цього тіофену, піролу, фурану, слышь, это бред сивой кобылы.
В нього ще була маніакальна пристрасть обсміювати всіх навколо. Він знаходить у всіх свої мінуси. Також він був страшним егоїстом. Наприклад, до Уляни він пристав, що вона зробила багато пірсингів.
- Так, Слипенюк (он обращается ко всем по фамилии и на «ты») Ульяна, у тебя все в титане. Почему?
- Потому, что, слышь-ка, (его тоном) она защищается от коррозии. Кстати, на храме Христа Спасителя позолота титановая. Она вечная. Титан ржавеет на 0,001% за 1000 лет. Здесь, правда, я погорячился, употребив „слышь-ка” как «вставне слово”.
Также он любил разглагольствовать на общие темы, например, на темы разводов. По поводу смерти Володи Плужникова (ты ведь знаешь, что он умер) он добавил, что он развелся со своей женой, и добавил также, что сейчас развод при неравном браке не дает богатств второй половинки, поскольку те записаны на родственников. По поводу ранних смертей он упомянул также моего дедушку. Я добавил, что в некоторых штатах Бразилии все общее имущество переходит к супругу, в 2-х штатах Мексики – к супруге (на этом основан сюжет песни Иглесиаса “Divorcio”) . Даже на коллоквиуме он позволял себе талдычить, вроде бы разогревая нас, а на деле отвлекая. Также он любил посудачить с нами о футболе. Узнав, что у Пети на квартире живет студент железнодорожного техникума, Петр Иванович позволял себе смеяться над студентами железнодорожного техникума. Он также добавлял, что все его родственники работали на железной дороге. Петя Перегінський чаще всего становился объектом его насмешек. Когда 6 декабря у нас был день армии, нам купили канцелярские наборы. Тогда на следующий день он сказал, что может, это он всем и купил! В итоге бедняжка Петя рухнул морально и не написал коллоквиум на своем, и без того низком, уровне, а на последней контрольной еще и попался на шпаргалке. Петр Иванович объяснял это тем, что железнодорожник научил его шпаргалить. Также он обсмеивал Петю за то, что тот слушает только Rammstein. Он, в принципе, знал, что я слушаю Хулио Иглесиаса, но, в принципе это мало использовал в своих насмешках. Но он использовал то, что я целую ночь с 7 на 8 ноября просидел за компьютером, работая над своим акридином. (А он пишет докторскую диссертацию о гетероциклических производных кумарина – в том числе и об акридиновых)
9 ноября на лекции он объяснял, как в пироне происходит внутримолекулярный перенос заряда – есть там и такое.
- Ты чего с кока-колы на фанту перешел?
- Я хочу підняти тонус, бо вчора цілу ніч просидів над курсовою.
- А какая у тебя тема курсовой по органике?
- (я назвал эмпирическую формулу – догадается ли?) C13H9N
- Хинолин?
- Нет, это акридин. (Быстрый темп допроса заставил меня перейти на русский)
- А куда он вступает в нуклеофильное замещение?
- В 9-е (в США 5-е) положение.
- О-о-о-о-о! (Экстаз) Ты смотри (тихонько). Правильно (Рявкнул). А что это за структура? (записывает структуру пирона – мы шестичленные гетероциклы с гетероатомом отличным от азота не изучаем, хотя я сам для себя все же читал о производных пирана) Этого в компьютере явно нет. О-о-о-о-о! (Второй пик экстаза).
- Это пирон.
- Ты смотри!!! (Громко! Видно, очень удивлен)
А еще он любил каждую встречу в коридоре задавать мне вопрос, сколько я сегодня выпил кока-колы. И когда я говорил ему, что ноль (я просто обожаю этот напиток) он спрашивал, почему я мало выпил! А еще он смеялся с педагогов-взяточников, которые за сданный экзамен или зачет предлагают сто гривен.
С такой харизмой ему только преподавателем, в принципе, и быть, но его мучают словечка паразиты типы «слышь», резкая перемена настроения и психотип насмешек над окружающими.
Здавати іспит у нього було неймовірно важко. Навіть при повному знанні матеріалу він міг зняти бали за неголеність, негарний одяг. Дробові частини балів він округлював вниз, наприклад Олійнику (результат за перший модуль – 19,98 із 21 – він кладе 19, мені – не 20,1, а 20). Свідомо занижував бали. Опитував в темпі престисимо. В цьому темпі легко обмовитися за Фрейдом. Проте за кожну таку обмовку він знімав багато. Я захистив йому 2 реферати, з блиском (6 вживань «ты смотри», 3 крайніх екстатичних здивування). А ще він міг розглагольствувати з нами цілий іспит. Він був суворим і якби іспит нам призначили хоча б на день пізніше, йому довелося би приймати у богадільні, бо від матеріалу з цього предмету легко здуріти.
Проте я все ж здав в нього цей іспит. На консультації він продовжував обсміювання. На іспиті попалося 3 теоретичні питання і одна задача. За інфрачервоним і ЯМР-спектром ховався ортогідроксиацетофенон. Виявилося, що наші життєві шляхи вже перетиналися коли я був маленьким і з ним зустрічався мій дід, тримаючи мене за руку. Так напружену сесію змінили канікули.

Comment by Volodya Tkach | 14 Лют. 2008
Comment by Volodya Tkach | 14 Лют. 2008
Канікули в нас короткі – з 17 січня по 31 січня включно. Проте вражень в мене було хоч відбавляй. Особливо сподобався день 27 січня 2008 року. Про те, як я до Аліни Грозав з’їздив. Оце було. Я обіцяв Аліні Грозав приїхати до неї на зимових канікулах і стримав свою обіцянку.
Мама брала нас із Миколою у боулінг. Ми поїхали до „Екватора” в кінці Руської (Руська, 248 г) на третій поверх. Там знаходиться центр розваг „Турбіна”. Ми піднялися ескалатором спершу на другий поверх, після – на третій. Взуття і шкарпетки слід було поміняти на вході у боулінг. Після – нам дали другу доріжку і ми грали із Миколою. Я двічі виграв. Двічі мені вдавалося збити всі кеглі і заробити заповітні 18 очок. В першій партії я тримав ініціативу всю гру. В другій – я зазівався і Коля повів, проте в 9-му геймі я перехопив ініціативу, бо Коля промахнувся по кеглям навіть з піднятим бортом. Я збив 9.
Мама відпустила мене до Аліни і дала мені гроші. А далі – о! Я сідаю на 38-й і їду по Руській, Фастівській на вул. Московської Олімпіади. Зупинки на шляху до Калинки він минав. На моє превелике щастя, на розі Московської Олімпіади і Калинівської, нижче якої на рівень була вулиця Ромашкова, в маршрутку забажала зайти одна pareja, Двоє зайшло, я вийшов. Дойшов до маршруток Новоселицького і Хотинського напрямку. Сів на маршрутку Чернівці – Магала – Рідківці – Топорівці. Чому я сів на маршрутку, що не доїжджала до мети одну ділянку траси. Бо на табличці було написано, що маршрутка їде до Колінківців. Як їхати туди я знав із Google Earth, хоч я туди їхав просто вперше. Я сів у маршрутку. Я не знав, як на це погляне Неля, якщо дізнається. Маршрутка вже була готова до відправлення, проте водія ще не було. Чекав-бо, поки людей в маршрутці буде як оселедців в бочці.
На маршрутці були надписи „За проїзд плати при вході!”, „Зупинок „тутка” і „тамка” на маршруті немає. Досі я бачив лише російськомовні версії таких табличок. Кажу. Була мінлива хмарність, розрахунок на безсніжну зиму під час канікул виправдався і я рухнув. Оскільки Колінківці – село румуномовне, то я не був впевнений, що всі там говорять українською без акценту. Аліна говорила без. Наталя так само. Я чекав. Тут смс-ка від Нелі „Ти де?”
Я відправляю запит. Неля дзвонить. Я кажу, що сідаю на маршрутку і їду на Колінківці і що буду через пару годин.
Чернівецька ділянка траси – єдина на маршруті, на якій я вже був. Я ніколи не виїжджав з міста на далі від кільця прямо. Їдемо.
Водій зайшов. Завівся двигун і контури дельти вулиці Фастівської розмилися у вікні. Я їхав далі і далі в бік старого мосту через Прут. Ось Смотрицький провулок, там живе один із найкращих студентів діда, який дуже часто приходив до діда, тож він мене знає близько, зараз він став доцентом, перервав, щоправда, наукову роботу і в 2003-4 роках заробив грошенят у Португалії, дід заповідав йому всі свої наукові розробки з 1985 року. Ось кемпінг. Сюди мене маленьким возила бабуся Маруся. А куди вона мене тільки не возила? За номерами Головної я вчився рахувати. Ось як.
Надалі я їхав все далі і далі від центра міста. Ось я вже минаю 20-ті, 30-ті номери непарної сторони вулиці Московської олімпіади. Цікаво, як вона називалася до 1980-го?. Вулиця стара, тож змінила за трьох влад не одну назву. Їду старим мостом, він будований в 1931 році, про що написано на табличці на ньому. Там зустрічний рух, але реверсивний світлофор було вимкнуто, тож, довелося слідувати знакам пріоритету. В Туреччині в горах – і там мости куди ширші. Я заїхав на міст. Я ризикував. Оскільки Неля заборонила мені такі поїздки, а Мама дозволила, це могло спричинити розкол в маминій лінії. Але вже було пізно. Ми проїхали залізничний переїзд, через який їздили колись київські поїзди, коли їхали через Молдову, а не через Тернопіль. І ось кільце. Що мене чекає далі? ¿Que me espera mas alla?
Маршрутка обігнула кільце колового руху і поїхала прямо, куди їй і слід було їхати у Колінківці, як я подумав, проте, вона доїжджала лиш до Топорівців. А від Топорівців до Колінківців я знав як дійти пішки.
Види полів нагадали мені колумбійську пісню “Ay, mi llanura”. Оскільки хмарності в цей час дня не було, за горизонтом було дуже далеко видно. Спочатку Магала. Досі я лиш зачіпав це село, проте тепер я перерізав з південного заходу на північний схід його територію. Дорога робила віражі, проте після Міри Лікійської та Памуккале це було ідеально прямою дорогою.
В селі траплялися навіть двоповерхові хрущовки, такі я вже бачив у Вижниці. Оскільки я сидів зліва, а в маршрутці було багатенько люду, я не помітив, що Магала перейшла у Рідківці. Півдороги до Аліни. Краєвид милує око. Спускаємося вниз. Бачимо триповерховий будинок – Рідківська школа І-ІІІ ступенів. Три поверхи, зараза, як сказав би мій дід. Значить, це був або радгосп-мільйонер, або колгосп – не менш багатий. Школа, щоправда, стара. Дорога – три села. Великі, щоправда. Тут я дізнаюсь, що маршрутка не доїжджає одне село до місця призначення. Не біда, думаю я, я знаю, куди йти пішки. А раптом Ґуґл збрехав? Раптом я не розберусь по карті. Досі я переходив на натуру із плану міста. Тепер я переходжу із географічної карти, зазнятої із супутника. А може це однойменне село, проте не те. Хоча, судячи із інструкцій Аліни, я правильно їду. А може, Аліна підло збрехала? Але ж по карті все сходиться. А раптом адреса, названа Аліною власному куратору її першого курсу (у 2003-й рік-то) невірна (це від нього я дізнався, що за місце, в якому вона живе). Але ж Аліна підтвердила свою адресу. А може Аліна хотіла збутися мене. Але ж вона моя подруга, і на неї це не подібне! А може, я їй набрид і вона відправила мене по хибному сліду? Але ж ні! Ніхто із Грозавів зі мною не рвав.
Ось такі дуелі відбувалися постійно в моїй голові. Я знав, що Аліниним гніздом за її словами було романтичне місце коло цвинтаря. Але чи правду говорила Аліна? Але ж вона запросила мене до себе. Тож чого мала збрехати? Чи, можливо, вирішила зі мною порвати. Але ж через що? Де формальний привід. А може, хлопець ревнивий? Але… та знаю, знаю я його! І він мене. А може він дійсно вирішив підставити мене? Але ж він мене знає! Ну й що, що знає. Хто його знає?! Але ж Аліна запросила мене. Вона не могла брехати кураторові! Та і зі мною ніяких надривів з її боку не було? Ну то й що? А раптом вона… Та ні… Але ж…
Так я залишив Рідківці. Передзвонила мама. Спитала, чи доїхав. Я сказав їй, що ще ні. Після цього спуск. З двох боків дороги поле. На горизонті Топорівці. Я доїжджаю до села і сумнів поповнюється. На кінцевій зупинці я виходжу, орієнтуючись на карту, яку тримаю у голові. За картою село розміщене недалечко. Церква у Топорівцях нова. Ось як. Крита металокерамікою. Замість бань шпилі. Церква більше схожа на якийсь молитовний дім. Тут так гарно! Край села. Чергове поле. Романтика – йти пішки по автостраді, якщо видно далеко. Чергове село видно далеко-далеко. Але чи це Колінківці. Співаю про себе пісню “La carretera”. Дорогою їздять нечисленні машини. Тротуарів нема. Замість них – грязюка. Йду обабіч шляху, назустріч машинам, що піднімаються схилом нагору. Зліва бачу верх чогось схожого на обеліск. Що він означає? Може це початок Хотинського району? Але ж він зліва від дороги. А дорога-то робить віраж. О! Дивіться на горизонті. Такі гарні вілли! Якому селу вони належать? Колінківці по карті стоять на районній межі. Оце так! Але чи це районна межа? И чи це далеко? Чи ні? Відповідь за поворотом. За який в мене нема сміливості повертати. Але я все ж повертаю – за інтуїцією – як співає Іґлесіас в “La carretera” – “Yo salgo de una curva sin darme cuenta” - „я виходжу з-за повороту без тями. Тут бачу. Знак Колінківців – Стелла, маленька. Далі той самий обеліск – Хотинський Район! Ось як я пішки перейшов районний кордон. А всього-на-всього 100 років тому тут був кордон імперій. Гарне місце. Ось де пожалкуєш, що не взяв фотоапарата. О! Входжу в село. Ось вона – вотчина Аліни Грозав! Осьдечки живе вона! Ahorita vengo a ti, mi amiga fiel, esperame a que venga. Село велике. Якби тут був якийсь великий завод, це село вважалося би містом. Входжу на Центральну вулицю. Йду. Шукаю цвинтар. Аліна живе коло нього. Місцевих по дорозі немає. Тротуари наявні. Для села це рідкість. Село розміщене на височині. Недалечко – гора Берда – найвища точка України на рівнині. Тут холодніше ніж у нас. Я йду назустріч долі вперед і вперед. Тут бачу одну жінку років десь 40-50ти. Я її питаю.

Comment by Volodya Tkach | 14 Лют. 2008
- Ви не скажете, як тут пройти на вулицю Молодіжну?
- А кого вам треба
- Аліну Грозав.
- Я їх знаю, знаю. Ідемо зо мною, мені по дорозі. А ви хто такий?
- Мене звати Володимир Ткач і я вчуся з Аліною на одному факультеті. – для підтвердження свого знайомства з Аліною я назвав деякі подробиці, - У неї є сестра. Її звати Наталя. Її тато – Грозав Микола Васильович. Їхня домашня адреса – вул. *,**. Це навпроти сільського цвинтаря. Дівоче прізвище матері – Драгомирецька.
- О. Ви знаєте про Аліну глибоко. Я і не сумніваюся, що ви друзі.
- А йти далеко?
- Є там, село велике і його треба перетнути. А Аліна, в принципі, гарна дівка.
- Я і не сумніваюсь. Вона мені в семестрі стільки допомогла.
- Так. Я розумію.
- А її тато правда депутат.
- Ні, проте він працює в сільському паспортному столі. (цю фразу через гуркіт машини я не розчув)
- Перепрошую
- В паспортному столі.
- Розумію. Він у вас великий юрист. А це міліцейська людина?
- Ні, просто службовець. Мама – вчителька, по-моєму, математики.
- А, чинуша.
- А ви домовлялися із Аліною про прихід.
- Конкретно на зараз – ні. На канікули – так. А відтак – на худий кінець – побуваю в розвідці.
- Звісно. А ви тут вже були?
- Ні, я тут вперше.
- Вітаю вас у Колінківцях – воротах Бессарабії.
- У неї колись був домашній телефон і вона його ділила із сусідом. Але сусід купив блокатор і забрав телефон в них.
- Ого.
- Жаль, що вона загубила мобільний.
- Як це?
- А так це. В неї вкрали. В неї була крута модель. Самсунг слайдер. За 1100 гривень. Номер Аліни я все ще пам’ятаю – 8-0**-***-**-**. Я пробував повернути його. Слав смс-ки. „Цей телефон належить Аліні Миколаївні Грозав, будь ласка, поверніть телефон. Зазіхання на приватну власність карається законом”.
- А я свій не знаю, чоловіка не знаю, а ось малої – знаю. Вона, до речі, однокласниця Наталі.
- Тож, ви знаєте і її.
- Так, звісно. Моя дочка – Інна Томаш. Вони сиділи за однією партою. В неї є сестра – Аліна.
- Ого. Наталін номер – 8-0**-***-**-**. Я ось направив їй запит, щоби вона зателефонувала мені, проте вона, кажись, навіть не підозрює про мою присутність на її території.
- Ну, можливо. А ви як сюди потрапили?
- Я доїхав до Топорівців і прийшов пішки.
- Нормально. Так теж можна.
- А назад маршрутки їдуть до сьомої, чи не так?
- Звісно. Проте вам вигідніше було їхати пізнішою маршруткою.
- Ого. Просто на табличці було написано, що кінцева мета – Колінківці.
- Мало що там написано.
- Ну, це таке. Я думав, тут мало хто говорить українською без акценту. Це румуномовне село.
- Я українка. Живу тут вже 21 рік. І все ж говорю румунською, але погано.
- Ну, я не знаю цієї мови взагалі. Перед поїздкою сюди я вивчив, в принципі, пару фраз румунською.
- Може.
- Наприклад, я можу запитатися, де Аліна Грозав, проте це в мене вийде невпевнено і з диким українським акцентом. Продемонструвати, чи не варто. Думаю, що не варто.
- Я, в принципі, вас підтримую. І так всі ми тут говоримо українською, російською. Ось тут знаходиться наша амбулаторія. Повертаємо наліво.
- Гаразд. У вас тут гарно. Дякувати Богові, що я вирвався сюди.
- В нас немає світла, знаєте?
- Ну, це через вітер. Зіткнення різнотемпературних повітряних мас в минулому році теж призвело до такого буревію.
- У нас світло рідко коли буває.
- Ну, вам до нас чалапати і чалапати. У нас, утрирував я, світло хоч раз на тиждень вимикають. У вас теж раз на тиждень, проте вмикають. Ми входимо в центр села
- Ну, не кажіть.
- Мені казали, що у вас був радгосп мультимільйонер, що міг собі дозволити побудувати триповерхову школу, лісгосп та клуб. На сколько человек у вас клуб? (Я перейшов на російську, бо говорив про радянські досягнення)
- Ну, десь не знаю. Десь на тисячу. Зараз тут дискотеки. Це був колгосп. Після того, як колгоспно-радгоспна система розвалилася, землю позабирали дехто, а нам лишився мізер. Тут багато барів.
- В одному із них Аліна підробляє.
- Але їх багато, тож зараз ти її тут явно не знайдеш.
- Справа від дороги - наша стара лікарня. Зараз вона не функціонує.
- А зліва – сільрада. Їй підкоряється одне село?
- Так.
- А відтак зараз по Україні більше сільрад управляють трьома – чотирма селами, аніж одним. Так не повинно бути, бо сільрада більше вирішує проблеми свого села, і все менше – підвладних.
- О! І взагалі, тут має бути система громад.
- Я вас розумію. А лінь написати іншим підопічним селам скаргу на сільраду в райдержадміністрацію мінімум.
- Не лінь, такі села бомбардують і нічого з того не мають. Звідти приходять відписки
- Знаю. Я в курсі. Дивився на сайті ЦВК карту виборчих дільниць села. Тут їх дві. (Ми знов підходили до Центральної вулиці). Ті, хто там голосують в будинку культури, ті хто тут – у школі.
- А ось вона – на вершечку гори. А клуб – прямо. Ось ця зелена будівля.
- Ну, так.
- Аліна Грозав вчилася добре. Школу закінчила з золотою медаллю.
- Та і в університеті це одна із найкращих студенток нашого факультету. Це гордість нації. Наталя Грозав також розумна. Ну, ви тільки подумайте. Здати без втрат зовнішнє тестування з мови та біології, здати в приймальну комісію і відпочивати від 20-х чисел червня (ну, ще є випускний). Мало кому вдається перетворити випускний на початок літніх канікул.
- Ну, так. В них фамілія традиційно вчиться гарно. Проте ніхто не дає списати. Крім Наталі. Вона завжди давала.
- Я теж ні користуюся шпаргалками, ні не даю списати. Та нащо підсилювати суперника в боротьбі за місце під сонцем.
- Ну, так. Взагалі, я дивлюся на ваше село як на маленьке містечко.
- Ну, можливо, так.
- Це нова лікарня.
- Три поверхи. І побудована у 1989 рік. Школа, мені сказали, так само.
- Ну, так. Досі в нас була ще та, побудована за царизму. Церковно-приходська.
- А у вас церква московського патріархату?
- Так
- Це природно. В румуномовних селах попи відносяться до московського патріархату. Вони ворогують, наприклад, головам церков ними була оголошена взаємна анафема.
- Ну, так. Але це ще каплиця. Я йду в цей магазин, а ви пройдіть 2 квартали вгору до цвинтаря, а після – заверніть за ріг.

Comment by Volodya Tkach | 14 Лют. 2008
Отже, мої підозри про те чи правильна адреса Аліни відпали. Думаю, слава тобі, Господи. Я на вотчині Аліни! Я тут! Я ТУТ!!! У своєї вірної подруги. Йду за інструкціями цієї жінки. Розумна вона, чи не так. Заодно, нагадаю Наталі Грозав про Інну Томаш. Бачу сільську церкву. Дехто хреститься коли проходить повз церкви. Двері закриті на колодку. Проте чому? Неділя. Священний день.
Цвинтар. Дивлюся на могили і згадав ще один цвинтар. Він знаходиться на кордоні Румунії та України в селі Сепунці, що мало би етнічно бути територією Закарпаття. Це так званий „веселий цвинтар” і він входить у спадщину ЮНЕСКО. Цвинтар примітний тим, що всі епітафії на ньому смішні. Наприклад „О, теща, мати моєї жінки, зараз ти спочиваєш, проте, проживи ти ще три дні, під цим каменем лежав би я, а цей текст читала би ти”. В цьому селі на цвинтарі є церква, і її видно із найближчих закарпатських сіл. Їхні жителі часто відвідують веселий цвинтар.
Завертаю за ріг. Думаю. Сторона непарна. Нумерація йде зліва і направо. Центральна вулиця проходить між 17-м і 19-м номером. Направо. Вулиця була повною протилежністю центральній вулиці. Вулиця була вузькою Ледве одна машина на ній вміститься, а якщо дві – хіба що тата нано. 19-й. Треба йти далі. Вулиця брудна. 21-й, 23-й. 25-й. Тепер мета. 27-й. Гавкає песик. Я уявляв пса Аліни великим. Проте він маленький.
- Аліно!!!
Нема реакції. Невже нікого немає вдома. А може ніхто не чує.
- Аліно!!!
З бічної прибудови виходить чоловік років сорока.
- Доброго дня, Микола Васильович.
- А кого тобі треба?
- А Аліна є?
- Аліна в Чернівцях.
- А Наталя?
- Наталя є.
- Тож покличте мені Наталю.
- (псові) Бім! Тихо! Що тобі треба від Наталі?
- Це між нами.
Я зайшов на територію, не боячись ні пса, ні реакції Миколи Васильовича.
- Ви куди?
- Покличте Наталю, будьте ласкаві.
- Добре.
Миколі Васильовичу не довелося кликати Наталю, бо вона відкрила двері.
- Привіт Вова.
Голос Наталі Грозав нагадував Алінин. Проте, в неї зріст був нижчим за Алінин. Личко не містило рум’янця. Підборіддя не було низьким. Наталя Грозав запросила мене до себе. Попросила роззутися. І хоча на порозі стояли пари капців, вона не рекомендувала мені їх вдягати.
Наталя Бобовська – одногрупниця Аліни – жила в одному особняку на трьох. Житло ж Аліни було із 3-х корпусів. Житловий корпус за плануванням нагадував бабусину цецинську дачу – коридор – а вбік дві кімнатки. В одній із них і пригостила мене Наталя.
Опалення було пічним. Кімната – маленькою. Тож, в Грозавів було тепло. Жили вони досить розкішно. (Ну, як на їхній рівень). Полуторне ліжко, з ковдрами з зоряним небом. Навпроти - телевізор. По центру – стіл. Пічка виступає з-за стіни, зменшуючи і так малу площу кімнати. Прекрасно.
- Хочеш чаю, чи кави?
- Чаю. Проте міцного і багато цукру. І ще бутерброди. Добре?
- Добре.
Кухня Грозавів була винесена в окремий корпус. Саме з нього і вийшов Микола Васильович. Санвузол був на дворі. За будинком Грозави мали доволі велику площу сільгоспугідь, що я навіть не повірив, що така бідна сім’я може мати стільки.
- А Аліна приїде?
- Ні, Вова, вона зайнята на олімпіаді 11-го класу.
- Я в курсі. Я ж сам проходив через це. Я вчуся не гірше за вас з Аліною.
- Знаю.
- Проте в наш час – 3 роки тому – вона проходила через два тижні з цієї пори – 12-13 лютого.
- Я розумію. Вона сьогодні точно не приїде, тож, розраховуй лиш на мене.
- Як здала сесію?
- Добре, на 5. - Грозави були амбітною династією, що нагадувала нашу.
- Що в тебе було?
- Історія України.
- Тебе перевірити, ну, давай, коли…
- Не треба.
- А ще?
- Гігієна
- З мікробіологією?
- Ні, мікробіологія окремо.
- Ще?
- Фармакологія.
- Ну, це ясно. Тут тобі Аліна мала допомогти.
- Так, звичайно. Дай, я вийду.
Замість Наталі зайшов Микола Васильович.
- Микола Васильович, ви випадково не працюєте в сільському паспортному столі?
- Так, працюю.
- А знаєте, гарні у вас дівчата. Чи не так? Ось дивіться Аліна Грозав. Я їй неймовірно дякую за те, як вона мені допомогла в семестрі.
- Ну, так.
- Хоча, ваше прізвище таке дивне. Воно щось означає. Мене, в принципі ставили в курс значення слова „grozav”. І воно не дуже личить Аліні.
- Ну, так. Кажуть нам, що воно від Івана Грозного.
- В принципі, дівоче прізвище Аліниної мами – Драгомирецька. І вона із Тернопільської області.
- Ти глибоко знаєш Аліну, бачу.
- А що ви думали? КГБ все чеше. Ваш номер 8-0**-***-**-**
- Так.
Прийшла Наталя. Микола Васильович пішов на кухню.
- Аліна мені про тебе так багато понарозказувала.
- Добре. Куратор твоєї сестри мені про Аліну так багато розказував. Казав, що в вас триповерхова школа.
- Ну, звісно.
- У вас є пес, кури, гуси, була кішка.
- Тут ти загнув. В нас ніколи не було ні кішки, ні кота.
- Ну, можливо. Але ти вчишся в мед коледжі, чи не так? Він носить гонорову вивіску „Навчальний заклад засновано у 1811 році”. Якби всі так носили…
- М-да.
- Це правда, що в вас нова лікарня побудована у 1989 році.
- Так. А звідки ти знаєш?
- Ну, мені сказала мама Інни Томаш. Знаєш таку?
- Ну, знаю. Це моя однокласниця. А як ти зустрів її маму?
- Вона провела мене сюди. Я доїхав маршруткою до Топорівців. А сюди прийшов пішки.
- Ого. Треба було сідати на маршрутку Клішківського напрямку.
- Так. Звісно. Хоча на табличці було написано, що кінцева тут.
- Можливо. Але їм треба не вірити.
- Так. Я побачив. Я тебе запрошую в гості до мене.
- Я знаю, ти живеш недалеко від коледжу.
Після були подані бутерброди. Компонентами були хліб, підчеревина і кислий перець. Останній я ніколи не пробував. Тож, приємно було спробувати на території моєї вірної подруги нову для себе страву. Вона мені приглянулась. В моїй черговій розмові з нею вона дізналася, що таке “pues”, те, що я люблю картоплю фрі, те, що Аліна Грозав побачила мене в дії, те, що я граю на інструментах.
Після цього Наталя провела мене до маршрутки і навіть посадила мене на неї. Обіцяла нанести мені візит. Я його обов’язково прийму.
Доїхав я додому без особливих пригод. Мені сподобалося. На літніх канікулах я приїду туди ще. ¡No pasaran!¡Venceremos! Не забувай про мене! Не бійся. Зв’яжись зі мною. Я їх не боюся.

З любов’ю та переживаннями Ткач Володя
Твій племінник 27.01.08

Comment by Volodya Tkach | 14 Лют. 2008
Веселий цвинтар

http://www.podrobnosti.ua/projects/documentary/2007/12/05/489050.html

Comment by Volodya Tkach | 23 Лют. 2008
Корней Чуковский. Серебряный герб.

http://bookz.ru/authors/4ukovskii-kornei/80d480b5506e/1-80d480b5506e.html

Comment by Volodya Tkach | 11 Бер. 2008
Румынское село Сепынце. Село-загадка. Совсем недавно здесь даже электричества не было. А теперь сюда толпами приезжают туристы. Чтобы оказаться на единственном в мире “Веселом кладбище”. Местные женщины, как в средневековье, прядут вручную. Это не дань традиции, скорее развлечение для туристов. Последние несколько лет они приезжают сюда толпами, что бы оказаться на веселом кладбище и купить сувениры. К тому же вещи “под старину” ценятся дорого. А небесно голубые кресты вызывают восторг. Американцы эти истории называют комиксами, россияне веселыми картинками. А для румын это правдивое, а порой забавные сцены из жизни. Кстати “веселым” назвала одна ученая француженка, когда много лет назад писала диссертацию о местных традициях. Эти туристы приехали из Венгрии, заплатив по 2 доллара за вход, они с удовольствие фотографируют румынскую экзотику”. Экскурсию по кладбищу, профессию усопшего угадать можно, а вот линия жизни зашифрована в эпитафиях, они написаны в стихах. Например, на этой могиле написано следующее:

Не побегу с тобою я

Цветочки в поле собирать.

Молю тебя из пустоты:

Меня почаще навещай

И, принося сюда цветы

Мой мертвый домик украшай.

Любимая эпитафия настоятеля местной церкви - гораздо веселее.

Григорий Луцай, настоятель православной парафии с.Сепынце, Румыния:

О теща, мать моей жены!

Ты там, в объятьях тишины.

Но прожила б еще три дня -

Под этим камнем был бы я!

Доселе в памяти живет

Твой искривленный криком рот.

Турист, прохожий, шалопай-

Ты здесь на цыпочках ступай,

Чтоб тещин прах не разбудить -

Не то нам всем тогда не жить!

Местные жители у “Веселого кладбища” собираются редко, разве что на похороны. Черный цвет одежды - это не только из-за траура. Так сельские женщины одеваются здесь всегда. Причем почему именно - никто толком объяснить не может. То ли женщины в Сепынцах очень набожные, и соблюдают все религиозные посты, то ли потому, что рано остаются вдовами. Живут жители приграничных сел очень бедно, а мужчины - в основном лесорубы - зачастую много пьют. Смерть и на “Веселое кладбище” приходит с горем и скорбью. На этом кладбище, за его сохранностью следит ЮНЕСКО, уже давно не хоронят. Но это только официально мест для захоронений нет. Умершая Анута была примерной прихожанкой, а ее отец до сих пор работает звонарем в местной церкви. Так что, хоть и по блату, но место в самом конце погоста нашлось.

По здешнему обычаю, умершего отпевают дома, на Веселом кладбище, гроб несут к церкви, освещая путь в вечность зажженными свечами. Если в свечном коридоре женщины - значит, отпевают даму”. Умершей Ануте было всего сорок. Хотя, по сельским меркам, уже совсем не молодая женщина. На следующее утро на “Веселом кладбище” уже ничто не напоминает о горе. Здесь пока пустынно, обычно туристы приезжают не раньше полудня. Так что рабочие без помех реставрируют церковь, а прихожанки под руководством настоятеля убирают территорию. На кладбище, как и в музее должно быть чисто.

Думитру Поп, поэт, мастер надгробий:

Остановись, прохожий, я с тобой

Поговорить хочу на склоне дня.

да, водка всех ведет к слезам и горю.

Не пощадила, ведьма и меня.

Меня просили и ругали хором -

А я все цуйку не хотел забыть.

Вот так и умер под забором.

И не своею смертью, может быть.

Думитру Поп в Сепынцах - и мастер надгробий, и философ, и поэт. Чтобы сочинить эпитафию ему хватило и вечера… на то, чтобы вырезать слова на дубовом кресте, понадобится месяц кропотливого труда. Поэтому и ценится эта работа дорого - от двухсот евро и выше. Думитру Поп, поэт, мастер надгробий: “Чтобы было понятно как я это делаю, вы должны знать, я здешний, я знаю всех, кто ж ивет в нашем селе, а это не меньше 5 тысяч жителей. Я в курсе, чем они занимаются, как отдыхают, как воспитывают детей… И когда какая-то семья предлагает мне работу, я иду к ним и очень много думаю. Вот вчера я был на похоронах Ануты. О, там все очень сложно. У нее осталось двое детей, после революции 89-го года дети уехали с отцом за границу. И очень долгое время она была одна, ухаживала за родителями… Может, и умерла раньше срока от одиночества… Но, чтобы не обидеть детей и мужа, я, конечно, сначала подумаю, нужно ли писать такую правду…”. Когда-то 2 года он был учеником основателя кладбища Стан Петраша, но потом уехал в город. Вернулся только по просьбе односельчан. Когда оказалось, что больше продолжать традицию сепынских крестов некому. Такими кресты здесь были сто лет назад. И только Стан Петраш сделал их такими забавными.

Думитру Поп, поэт, мастер надгробий: “Стан Петраш, да, имя Стан переводится как глыба, родился почти сто лет назад, в семье крестьян. Много работал в лесу, а в школе так никогда и не учился. Поэтому там, на крестах, иногда есть ошибки. Первое надгробие Стан Петраш сделал в двадцать семь лет”. И оно получилось таким веселым, наверное потому, что и он был весельчаком. Нет, он не пил много. Но в селе, когда он шел никто не говорил - “Смотрите, Стан Петраш идет, все говорили - смотрите, пьяница идет!” Зауважали селяне Стан Петраша только после его смерти, когда увидели, что чудачество пьяниц приносит хороший доход, только на туристах кладбище зарабатывает 150 тысяч долларов в год.

Мария Мигалка вдовствует уже 27 лет. Ее муж был простым рабочим, помогал строить церковь на этом кладбище. А когда заболел и умер, она продала двух коров и за два миллиона лей купила ему здесь могилу. Марие Мигалка, вдова: “У меня на руках оставалось 3 детей, но я так хотела похоронить его здесь, на этом красивом кладбище, что денег было не жалко! Рядом с ним я и себе место для могилки подготовила. Но 10 лет назад на моем месте похоронили какого-то деда. У них были деньги. Я так обиделась, что 3 месяца в церковь не ходила. Сил не было. А потом мне таки нашлось место там, в конце кладбища”.

Раньше 70-летная Мария приходила сюда раз в неделю горевать, а теперь ходит каждый день работать. А то, что тут ходят туристы - это даже хорошо. А главное, прибыльно. На туристах кладбище-музей зарабатывает в среднем сто пятьдесят тысяч долларов в год. Наконец-то появились деньги на восстановление церкви. Если раньше семидесятилетняя Мария приходила сюда раз в неделю горевать, то теперь ходит каждый день работать. Она готовит cтроителям завтрак, обед, и ужин. Получает 5 евро в день. Это хорошая прибавка к пенсии в 200 евро. Иногда ей помогает дочь Иляна. Когда не поет на свадьбах или похоронах. Песни она сочиняет прямо на ходу.

Здесь, в церкви, множество людей.

И кто-то умер прямо в ней.

Жалею очень я за ним.

Так было и с отцом моим:

Папаша не вернется мой!

И я одна иду домой.

И так страдаю много лет:

Душа как спит, надежды нет

О,как бы так, среди людей

Скончаться в лучшей из церквей!

Священник басом отпоет

И больше - никаких забот!

Comment by Volodya Tkach | 16 Бер. 2008
15 признаков того, что вы живете в советской многоэтажке

1. От грохота входной двери в подъезд выскакивают молочные зубы у детей
первого этажа и вставные челюсти у пенсионеров.
2. У вас на весь дом один будильник.
3. Вы на слух легко отличаете работу электробритвы соседа сверху от
вибратора соседки снизу.
4. Вы вдруг спрашиваете дневник у сына, когда раздаются воспитательные
вопли Кольки с первого этажа.
5. Вы боитесь чихнуть, чтобы не сработала сигнализация у дворовых машин
и в очередной раз не услышать пожелание Васьки дворника из другого
подъезда: «Спичка в нос, оглобля в жопу! »
6. При включении сериалов в телевизоре вы смотрите одну картинку, так
как звука с избытком хватает из-за стенок.
7. Все, что вы думаете про соседей, вы не говорите вслух, а пишите жене
на бумажке. А если ругаетесь, то не выходя из квартиры сразу со всем
подъездом.
8. Эротические вопли соседки сверху под ускоряющийся скрип ее дивана
мешает вам сосредоточиться и мобилизоваться на давно обещанный секс с
женой.
9. Ваш балкон застеклен, чтобы сын не подбирал чужие окурки, а ваши
сохнущие на веревке подштанники не приближались по цвету к половикам
соседей сверху.
10. По настенной живописи вы всегда знаете, кто козел и кто чемпион.
11 В лифте сожжена кнопка именно вашего этажа.
12. У вас отличные легкие, так как вы часто ездите в лифте с задержкой
дыхания, чтобы не задохнуться.
13. Когда вечером лифт не работает, вы сидите дома, чтобы не
подскользнуться на экскрементах и не запнуться на темной лестнице о
трахающийся обкуренный молдняк.
14. Новый год при сломанном телевизоре вы встретили на 20 минут раньше,
так как голосом Президента из-за стенки говорил Максим Галкин.
15. Вы что-то слышали о Гарлеме и считаете его обитателей обездоленными
и несчастными.

_______________________

Cantar del llano cantar del brisa del rio
Ay, carmentea tu corazon sera mio
(2x’s)
Si te esquivas de mis labios
Y te alejas de mi vida
No olvides que en este amor
Siempre eres correspondida.

Ay, carmentea cuando estes bajo la luna
recuerda quien te quiere como a ninguna
(2x’s)
Y si en tus noches de desvelos
A alguien escuchas cantar
Recuerdalo carmentea
Que hiciste mi alma llorar.

Ojasos negros que matan cuando me miran
Ay, carmentea mi pecho por ti suspira
(2x’s)
Tu cuerpo de palma real
Tus labios de coral
Y ese cabello de noche
Del que mi alma se enamora.

Comment by Volodya Tkach | 16 Бер. 2008
Два роки тому посадили дядька

____________________________________

La vi volver con sus alitas rotas
Mal trecha, moribunda, mal herida,
Sus ojos derrotaban las derrotas
De todos los fracasos de su vida

La vi volver del mundo de anoranzas,
Vencida, sollozante y abatida,
Su llanto reflejaba la esperanza,
De que llorar quisiera todavia.

La vi volver, mas no quise a penarla,
Le ame de todo menos del pasado
No me senti capaz para juzgarla
Porque yo no estoy libre del pecado,

La vi volver sangrando entre cadenas,
Su propia vida le tenio los lasos
La vi llorar como la amarga arena,
Y arrepentida se entrego en mis brazos.

La vi volver, mas no quise a penarla,
Le ame de todo menos del pasado
No me senti capaz para juzgarla
Porque yo no estoy libre del pecado,

La vi volver sangrando entre cadenas,
Su propia vida le tenio los lasos
La vi llorar como la amarga arena,
Y arrepentida se entrego en mis brazos.

La vi volver con sus alitas rotas.

Comment by Volodya Tkach | 17 Бер. 2008
Позавчера я пришел к своему школьному товарищу (он окончил школу на год
раньше меня). Он живет в девятиэтажке на 1 подъезд, квартира имеет номер
36. На каком
этаже она размещена? Правильно, на 9м. Лифт едет только на 8й.
А до 9-го не доходит (не знаю как, советы спьяну поставили не тот лифт,
или нет).
Когда я пришел к нему, его бабушка жарила рыбу на сковороде на полный
огонь. По планировке квартиры 35 и 36 впадают в маленький коридорчик,
где стоит ковер и люди раззуваются. Бабушка открывает дверь, по инерции
закрывая ее за собой, прося меня раздеться и раззуться. Пробует открыть
- дверь не поддается - захлопнулась. А ключа у бабушки нету. А внутри
никого нет.
Бабушка начинает молиться. Соседей из 35-й квартиры и из 34-й квартиры
дома нету. В 33-й квартире взрослых не было дома, а была пацанва. Девка
лет 12-13 сказала, что замок надо по любому ломать и что пожар будет
сильнее чем сломанный замок.
Бабушка решила идти к своему зятю - отцу того, к кому я пришел. Тем
временем, пацанва дала мне молоток, зубило, лом, отвертку после тщетной
попытки открыть дверь моим ключом и отмычкой. Запах дыма проступал уже в
подъезд, думаю вызвать пожарных. Ан нет. Я сначала постарался ломом и
молотком и выбил кольцо замка, а в самом замке нарушил копланарность,
повернув его на 45 градусов. Дверь не открывалась. (дверь была оббита
дермантином, который пострадал при открытии двери) Она начала искать
соседей и привела соседа с 8-го или 7-го этажа - пацана лет 15-16. Тот
нанес по двери 3 каратистских удара где-то 5-го кю и дверь разлетелась в
мелкие щепки.
Итог: 1 разлетевшаяся дверь, 7 нервотрепанных тел, 1 исключение из клуба
каратэ-до, 1 спасение от пожара. Хорошо еще что панель не отвалилась.

Comment by Volodya Tkach | 21 Бер. 2008
Обговорення цієї історії

http://gb.verner.ru/gb/337191.html

Comment by Volodya Tkach | 22 Бер. 2008
Настоящий казахский рэп

http://www.youtube.com/watch?v=uBxk7kTohKc

Comment by Volodya Tkach | 23 Бер. 2008
Казахский рэп
Дождаться 26 секунд до рэпа

http://www.youtube.com/watch?v=NMfAxmd185A&feature=related

Ригидигидан

Comment by Volodya Tkach | 23 Бер. 2008
Пісня про те, як можна вбити з ревнощів колишню дівчину на її весіллі.

TIERRA SIN NOMBRE

Voy a contarles la historia
De una mujer que murio,
Quiso adorar a dos hombres
Y la vida le costo.

Su corazon supo amarlo
Porque ese fue su destino;
Aunque sabia que adorarlo
Era placer y martirio.

Sucedio lejos de aqui
En una tierra sin nombre,
Donde la ley nada puede
Contra el carino de un hombre.

Con el correr de los dias
Ella penso en su futuro,
Y de los dos que queria
Se entrego por fin a uno.

El que gano su carino
Solo vivia para amarla;
Mientras que el que perdio
Solo pensaba en matarla.

El se entrego a las cantinas
En donde solo bebia;
Quiso convertir en odio
Todo el amor que sentia.

El mero dia de la boda
Mas de la cuenta tomo,
Y con un mal pensamiento
Hacia el templo camino.

Habia jurado matarla
Cuando casada saliera,
Pa’ que vestida de blanco
Entre sus brazos muriera.

Cuando salieron los novios
Se oyeron varios balazos;
Su pistola cayo al suelo
Y ella cayo entre sus brazos.

Comment by Volodya Tkach | 29 Бер. 2008
На семинаре по религиеведению
- Древнеримскую религию основали Ромул и Рома.
- В религии Рима бул рабовладельческий строй
- Приписывание капитолийской волчице каких-то качеств - тотеизм.
- Бог солнца древнего Рима - Ра.
- Религие двуречья развивались в 2-м тысячелетии между реками жизни и
смерти
- Веды - раннеисторическая форма религии
- Санхиты, брахманы и упанишады делятся на ригведы, яджурведы, самоведы
и атхарваведы.
- Для православия сатанисты - это церковь.
- Основной бог брахманизма - брахман
- Жрецы индуизма - ТРАХМАНЫ
- Анимастизм - древняя форма религии
- Автором прамонотеистической концепции развития религии является
греческий философ Прамон.
В Америке я не живу…

Comment by Volodya Tkach | 3 Кві. 2008
І обговорення

http://gb.verner.ru/gb/339257.html

Comment by Volodya Tkach | 3 Кві. 2008
Do temy
http://v2.anekdot.ru/an/an0405/t040525.html#23

Lysh pohlyañ!

Comment by Volodya Tkach | 4 Кві. 2008
Володя мені набрид. Нехай не говорить багато

Comment by Olga Val. | 7 Кві. 2008
Ну будьте ласкаві, Ольга Валеріївна Храб-Нечипоренко, не нападайте на мене.

Comment by Volodya Tkach | 12 Кві. 2008
Оказується, пісня Milonga sentimental на 5 років менша від бабусі Марусі

_____________________________

Comment by Volodya Tkach | 17 Кві. 2008
Я грав в шахи в Інтернеті і знайшов знайомих у Бразилії

Comment by Volodya Tkach | 18 Кві. 2008
Дядька випустили

Comment by Volodya Tkach | 23 Кві. 2008
http://www.youtube.com/watch?v=iMphWNA4U9U
Так стонут арабы, когда ебут верблюдов

Comment by Volodya Tkach | 12 Тра. 2008
Як я п ю колу
http://www.youtube.com/watch?v=u69DW7ktgAo

Comment by Volodya Tkach | 31 Тра. 2008
http://www.youtube.com/watch?v=q1BsLmM_UU0&watch_response

Ще один приклад шаленого пиття коли

Comment by Volodya Tkach | 31 Тра. 2008
Видали і коментарі 39 і 40.

Comment by Volodya Tkach | 14 Чер. 2008
Извините не понравилось.

Comment by Наив | 11 Лип. 2008