Узято з сайту ПДРСа
(позичив лінк у comrade_molotov )
Ото москалі тупорилі гонять бєса!
IV. Подвиг
Длились четвёртые сутки,
Как истязали в темнице
Ладу-жену и Анютку,
Нежную отроковицу:
Громко на “мове” кричали,
Били тяжелой бандурой,
Пищу давали на сале,
И обзывалися “дурой”!
“Дэ твий улюблэный тато?” -
Хитростью брали Анюту.
“Дэ твий мужчэна проклятый?!” -
Ладу драконили люто!
Плакали дочка и мама,
Нары размокли от влаги,
Но - вспоминались им храмы,
Кремль и трехцветные флаги!
Знали: в молчании сила!
Верили: будет подмога -
Есть ещё Бог и Россия,
В сердце Россия у Бога!
Очень страдала Анюта,
Снились ей куклы, берёзки,
Стала взрослее, как будто,
Вылив горючие слёзки.
Аня молчала, крепилась,
Слабою быть не хотела,
Верила в Божию милость,
Верила в Путина дело.
Только однажды спросила,
Кушая спинку минтая:
“Мамочка, мне здесь не мило.
Мама, зачем нас пытают?!”
Мать промолчала, рыдая,
В локоны светло-русые…
“…Мамочка!.. Нас пытают
Только за то, что мы - русские?!”
Тут встрепенулась Лада,
Встала на ноги грозно:
“Аня! Узнать тебе надо
Правду, покуда не поздно!”
Фраза, огнём налитая,
Била сильней оружия:
“Анечка, нас пытают,
Только за то, что мы - лучшие!
Озарена Вселенная
Светлыми русскими душами!
Мы - породили Ленина,
Мы - подарили Пушкина!
Мы - покорили космос,
Мы и Сибирь покорили.
Эти ж бандеры - просто
Глупые свинские рыла!
Зависти в них немеряно,
От осознанья убогости.
Жалкие, глупые мерины,
И воплощенья жестокости!
Смысла в их жизнях нету,
Хуже они, чем микробы.
Мерзкие салоеды,
Грязные русофобы!..”
Березень 19th, 2007
Posted by
admin |
Moskali |
6 comments
Так можна перефразувати усім відомий маскальський вислів. А все тому, шо перший день весни у цьому році став істинно незабутнім. Тиждень в Одесі чекали на перевантаження нашого китайського вантажу, і нарешті дочекались. Ввечері 28 лютого виїхали на 6 км Київської траси для перевантаження з контейнера на фуру. 5 годин перекидали 285 дверей, о 4 год. ранку нарешті закінчили. Мобільний оператор Life:) „привітав” з першим днем весни смскою „у вас недостатньо коштів на рахунку”. Задоволені, замучені і щасливі ми побажали щасливої дороги водієві і пішли шукати таксі, і тут почалось…
На заправці поросили оператора замовити таксі, той зараза просто так не хотів, просив завдаток, прийшлось віддати двохсотгривневу купюру. Поки ми з нетерпінням чекли таксі, у Віті (друг, з котрим летів до Китаю) задзвонив телефон і вираз обличчя зробився таким, шо у всіх аж „мурашки по шкірі”. Дзвонив водій, треба повертатись, вивантажувати все і заново укласти. Ну аж такого злого жарту ніхто вже не в силах був зрозуміти,- то був не жарт! Таксисту заплатили 15грн. за виклик і повернулися до фури. Вона стояла на узбіччі похилившись на один бік, тент був такий напружений, що здавалось ось-ось прорветься. Хороші хлопці китайці забили контейнер дверима так, що на чотирнадцятиметрову фуру під саму стелю ледь все помістилося. А тут – ОПА! В голову здорових ідей звісно не приходило, розвантажувати уже явно ніхто не міг, та й не було куди. Не на сніг же!
Такого подарунку долі ніхто не очікував і поки йшли додому всіх якась кондражка хапанула і почали тупо сміятись. У руках велика сумка Івана (у брата мого), у мене валіза з речами, а таксі на заправці нам уже ніхто не замовить бо ми з усіма пересварились. Мобільного телефону якоїсь служби таксі не було ні у кого, а чотирьом бугаям о 4год ночі ніхто не зупинявся. Пройшли кілька кілометрів до наступної заправки і вже там викликали таксі.
І була ніч, і був ранок 1 березня, прокидатися треба було по-швидше і розгрібати ситуацію. Задача була не легка. Дано: 1 вщент забита перекособочена фура, котра у такому вигляді нікуди не поїде; 0 вантажників; відсутність місця для розвантаження; два голодних, невиспаних, замучених гаврики. А діяти треба швидко, бо за добу простою 100 дулярів тре платити. І шо ми вирішили! Замовили ще одну фуру, щоб відвезти двері у двох машинах. Нам підігнали фуру з прицепом. Водій кіпішує, бо двері от-от проломлять каркас і виваляться з машини, а перевантажувати нема кому. Ми з Іваном, томно піднімаємося на ноги і розуміємо, шо сьогодні ми уже нічо не піднімемо у руки. Ловимо „кастрюлю” (типове одеське таксі) їдемо на 7км шукати вантажників, по дорозі розпитуємо водія як би то зробити дешевше. Дякувати Богу дядько виявився справжнім Одеситом і відразу відвіз нас куди тре. Він привіз нас на те місце де тусуються вантажники і там ми одразу забрали чотирьох гавриків. На диво погодились відносно не дорого. За 4 год. у нас уже був завантажений прицеп і дві фури. Ось так вийшла нам „економія” на перевезенні фурою, а не контейнеровозом. Замість одної машини прийшлось гнати дві, та ще й двічі все перевантажувати.
Зараз я десь у Хмельницькій області, на годиннику 3.27. Причеп троха поламався і ми на годинку зависли. Завтра чекає веселе розвантаження!
Як казав мій сусід „Бізнесмен блін, хрєєнов!!!”
Березень 3rd, 2007
Posted by
admin |
Робота |
16 comments
comrade_molotov )
