Почав останнім часом спілкуватися з дівчатами, котрі через свою юну дурість плачуть у свої 24-27 за втраченим коханням. Після того як розповідав свою історію розбитого серця, вони майже в один голос мене типу заспокоювали „Вона сама про це дуже жалітиме”. Я навіть не сумніваюсь, але „Хто їй винен!?” Мені вона тоді вже точно непотрібна буде. Якщо зараз у мене залишилось ще 0.00001% тих почуттів до неї, то з кожним днем до цієї кількості нулів додається ще один. Уже скоро ця цифра округлиться до нуля остаточно.
Виходячи зі свого, як каже мій друг Богдан багатого переважно-негативного досвіду дозволю собі такі роздуми відносно дівчат, котрі в молодості шукають принців, а з часом починають розуміти, що принци були, та дівчатка ними зневажили. І нарешті з часом доходить, що для того щоб бути вартою омріяного принца, самій би не завадило бути принцесою. Continue reading
